Fandom

Світ військового пенсіонера - СВП

ТУ-160

265статей у
цій вікі
Add New Page
Обговорення0 Share
Ty-160 01.JPG

Просто Блек-Джек (без курв, шоб понятно)

ТУ-160 (расово моск. вірне «Білий Лебідь», піндоське позначення «Black Jack», що якби натякає) — православний святий рівноапостольний надзвуковий стратегічний бомбардувальник-ракетоносець. Одна з найголовніших вундервафлів Цих країн.

Юкрайна своїх Лебедів пробзділа поносом рідким лайном, віддавши частину їх сусідній Раші за газ, і, власне, блекджек і курви, отже ареалом існування можна вважати еРеФію.

Носить ядерні ракети Х-55 (єретичний аналог — расово піндоська ракета AGM — 86C) і Х-15 (аналогів на щастя Раші немає, американські SRAM давно вже зняті з озброєння), як основне озброєння. Неправославне бидло боїться. А оскільки доброго слід приймати помалу, тому на озброєнні Раші є цілих 16 штук, і кожен літак має власне ім’я.

Ту-160 меметичний у середовищі журнолиздів, поцріотів, кремляді і бидла, як частина Ядерного Щита їхньої Батьківщини, Гаранта для Усєя Москалів Усього Російського Народу, разом з Тополем-М і Булавою.

Кожна його поява викликає потоки рідкого лайна сльози розчулення і радості без причини ознаки дурачини. А у москальських ворогів — срач цеглою і повний баттхьорт, себто, дупощем по-нашому.

Історія вундервафлі

У 1960-х роках Радянський Союз вирвався вперед в області створення стратегічних ракетних озброєнь, в той же час США робили ставку на стратегічну авіацію. Політика, що проводилася С. Хрущовим, привела до того що до початку 1970-х СРСР мав в розпорядженні потужну систему ракетно-ядерного нападу, але стратегічна авіація мала у своєму розпорядженні лише дозвукові бомбардувальники Ту-95 і М-4, нездатні здолати систему ППО країн НАТО того часу.

Вважається, що поштовхом для розробки нового радянського бомбардувальника послужило рішення США розробити у рамках проекту AMSA (Advanced Manned Strategic Aircraft) новітній стратегічний бомбардувальник — майбутній B — 1. У 1967 Рада Міністрів СРСР ухвалила почати роботи над новим багаторежимним стратегічним міжконтинентальним літаком.

До майбутнього літака пред’являлися наступні основні вимоги:

  •  — дальність польоту на швидкості 3200-3500 км/год на висоті 18000 метрів — в межах 11-13 тис. км;
  •  — дальність польоту на дозвуковому режимі на висоті і біля землі — 16-18 і 11-13 тисяч кілометрів відповідно;
  •  — літак повинен був наближатися до мети на крейсерській дозвуковій швидкості а долати ППО супротивника — в надзвуковому висотному польоті або на крейсерській швидкості біля землі;
  •  — сумарна маса бойового навантаження — до 45 тонн.

Роботи по новому бомбардувальнику розпочали ОКБ Сухого і ОКБ Мясіщева. ОКБ Туполєва, зважаючи на велику завантаженість, притягненим не було.

На початок 70-х обоє ОКБ підготували свої проекти — чотиридвигунний літак зі змінюваною стріловидністю крила. В той же час, незважаючи на деяку схожість, вони використовували різні схеми.

Трішки про озброєння

У двох внутрішньофюзеляжних відсіках може розміщуватися до 40 тонн озброєння, що включає декілька видів керованих ракет, коригованих і вільнопадних авіабомб і інших засобів поразки як в ядерному, так і в звичайному спорядженні.

Крилаті ракети Х-55 (12 одиниць на двох багатопозиційних ПУ револьверного типу) призначені для ураження стаціонарних цілей із заздалегідь заданими координатами [1].

Протикорабельні варіанти ракет мають систему радіолокації самонаведения [2].

Для ураження цілей на меншій дальності до складу озброєння можуть входити аеробалістичні гіперзвукові ракети Х-15 (24 одиниці на чотирьох пускових установках).

Бомбове озброєння Ту-160 розглядається як зброя «другої черги», призначена для ураження цілей, що збереглися після першого, ракетного удару бомбардувальника. Воно також розміщується у відсіках озброєння і може включати кориговані бомби різних типів, у тому числі одні з найпотужніших вітчизняних боєприпасів цього класу — бомб серії КАБ-1500 калібром 1500 кг

Літак може оснащуватися також вільнопадними бомбами (до 40000 кг) різного калібру, у тому числі і ядерними, разовими бомбовими касетами, морськими мінами і іншим озброєнням.

Білі лебеді в Україні

Перші два літаки Ту-160 (№ 1-01 і № 1-02) поступили в 184-й гвардійський важкобомбардувальний авіаполк в Прилуках (УРСР) в квітні 1987 року. При цьому літаки передавалися в стройову частину до завершення держвипробувань, що було обумовлене випереджаючими темпами постановки на озброєння американських бомбардувальників B — 1.

До 1991 року в Прилуки поступили 19 літаків, з яких були сформовані дві ескадрильї. Після розпаду Радянського Союзу усі вони залишилися на території незалежної України.

У 1992 році Росія в односторонньому порядку припинила польоти своєї стратегічної авіації у видалені регіони.

У 1998 році Україна приступила до знищення стратегічних бомбардувальників, що належали їй, на виділені США засоби за програмою Нанна-Лугара.

У 1999—2000 рр. була досягнута домовленість, по якій Україна передала Росії вісім Ту-160 і три Ту-95 за списання частини боргу по закупівлях газу. Усі Ту-160, що залишилися в Україні, були знищені, окрім однієї машини [3] [4]

Як вони гробилися

Після розпаду СРСР на території незалежної України залишилося 19 літаків Ту-160. Базувалися ці найсучасніші стратегічні бомбардувальники в Прилуках (Чернігівська область). Літаки були для українців одним з атрибутів національної незалежності і суверенітету : не всяка країна може дозволити собі мати стратегічну авіацію.

Але незабаром з’ясувалося, що бомбардувальники — занадто дорога і непотрібна іграшка. Для польоту на максимальну дальність одному Ту-160 потрібно 170 тонн гасу, а для учбового польоту над національною територією — 40 тонн. Крім того, небо України було занадто тісне для Ту-160.

Із-за постійної нестачі пального літаки літали не більше п’яти раз на рік. Бомбардувальники простоювали на стоянці в Прилуках, маючи на своїх площинах національну символіку України — жовто-блакитні круги і тризубці, що замінили звичні червоні зірки. Іноді в повітря для парадів піднімався один літак.

Стратегічні бомбардувальники абсолютно не вписувалися в оборонну доктрину без’ядерної України. Утримувати їх навіть в режимі консервації було занадто дорого, та і ні до чого. Незабаром в Києві стали замислюватися про те, як позбавитися Ту-160. Літаки можна було перебазувати в Росію (так свого часу поступив Казахстан, обмінявши далекі бомбардувальники Ту-95МС на винищувачі), або знищити.

У 1995 році почалися переговори про купівлю Росією 10 повністю справних українських Ту-160 за ціною $25 млн за штуку (Росії ці літаки були украй потрібні, оскільки на озброєнні ВПС РФ залишалося лише шість Ту-160 — на авіабазі в Енгельсі). Але вони закінчилися безрезультатно: запропонована Росією ціна показалася тоді Україні сміхотворною. Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення про ліквідацію стратегічних авіаційно-ракетних комплексів Ту-95МС і Ту-160. У 1998 року Україна приступила до знищення стратегічних бомбардувальників на виділені США за програмою Нанна-Лугара засоби. До кінця 1998 року утилізували два Ту-160, оброблення кожного обійшлася в $1 млн. Повністю авіапарк українських літаків Ту-160 передбачалося ліквідовувати до 2001 року.

5 грудня 1998 року МО України і МО США підписали угоду щодо ліквідації 44 важких бомбардувальників і 1068 крилатих ракет Х-55 повітряного базування. За додатковою угодою 16 літаків Ту-160 планувалося утилізувати, 3 — після доопрацювання використовувати як перший ступінь при запусках космічних ракет.

У березні 1999 р. Міністерство оборони України отримало дозвіл Уряду України продати три бомбардувальники Ту-160 і запасні частини до них за $20 млн американської компанії Platforms International Corporation для переобладнання літаків в носії ракет для запуску супутників. Організація запуску супутників за допомогою ракет-носіїв типу Pegasus покладалася на американську фірму Orbital Network Services Corporation. Російська сторона вказала українському і американському урядам про порушення положень Договору СНО-2. Принципова позиція Росії знайшла підтримку у Вашингтоні, який також висловився проти будь-якого порушення Україною засадничих положень Договору; Київ відмовився від продажу літаків.

У квітні-травні 1999 року обговорювалося питання про обмін восьми літаків Ту-160 і трьох бомбардувальників Ту-95МС ВПС України на літаки Ан-22 і Ан-124 ВТ Росії. На початку серпня 1999 року була досягнута домовленість про передачу Україною Росії восьми повністю справних важких бомбардувальників Ту-160 в рахунок часткового погашення заборгованості за постачання природного газу. У жовтні 1999 року на Україну відправилася військово-технічна делегація ВПС Росії для оцінки технічного стану літаків. Передача бомбардувальників Росії почалася в листопаді 1999 року. До квітня 2000 року усі літаки перелетіли на аеродром під Енгельсом.

Epic fail

Останній із стратегічних авіаційних комплексів Ту-160 ВПС України, що залишилися, був знищений 2 лютого 2001 року. Один бомбардувальник Ту-160, приведений в стан, що виключає його бойове застосування, знаходиться в Полтавському музеї авіації і космонавтики.

В інтернетах

Примітки

  1. введення яких здійснюється в пам’ять ракети перед вильотом бомбардувальника
  2. Лулз у тому, що одним із завдань при розробці Ту-160 була його здатність один-на-один боротися з авіаносцями США
  3. Небоєздатна, виставлена в музеї дальньої авіації в Полтаві
  4. А як америкоси їх сцяли! Боже ж ти мій!! Вони й забашляли дурним хохлам, а ті — раді старатися, 9 (дев’ять!) Лебедів під автоген!!!

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі