Вікі Vijskpens
Register
Advertisement
Ty-160 01

Просто Блек-Джек (без курв, шоб понятно)[]

ТУ-160 (расово моск. вірне «Білий Лебідь», піндоське позначення «Black Jack», що якби натякає) — православний святий рівноапостольний надзвуковий стратегічний бомбардувальник-ракетоносець. Одна з найголовніших вундервафлів Цих країн.

Юкрайна своїх Лебедів пробзділа поносом рідким лайном, віддавши частину їх сусідній Раші за газ, і, власне, блекджек і курви, отже ареалом існування можна вважати еРеФію.

Носить ядерні ракети Х-55 (єретичний аналог — расово піндоська ракета AGM — 86C) і Х-15 (аналогів на щастя Раші немає, американські SRAM давно вже зняті з озброєння), як основне озброєння. Неправославне бидло боїться. А оскільки доброго слід приймати помалу, тому на озброєнні Раші є цілих 16 штук, і кожен літак має власне ім’я.

Ту-160 меметичний у середовищі журнолиздів, поцріотів, кремляді і бидла, як частина Ядерного Щита їхньої Батьківщини, Гаранта для Усєя Москалів Усього Російського Народу, разом з Тополем-М і Булавою.

Кожна його поява викликає потоки рідкого лайна сльози розчулення і радості без причини ознаки дурачини. А у москальських ворогів — срач цеглою і повний баттхьорт, себто, дупощем по-нашому.

Історія вундервафлі[]

У 1960-х роках Радянський Союз вирвався вперед в області створення стратегічних ракетних озброєнь, в той же час США робили ставку на стратегічну авіацію. Політика, що проводилася С. Хрущовим, привела до того що до початку 1970-х СРСР мав в розпорядженні потужну систему ракетно-ядерного нападу, але стратегічна авіація мала у своєму розпорядженні лише дозвукові бомбардувальники Ту-95 і М-4, нездатні здолати систему ППО країн НАТО того часу.

Вважається, що поштовхом для розробки нового радянського бомбардувальника послужило рішення США розробити у рамках проекту AMSA (Advanced Manned Strategic Aircraft) новітній стратегічний бомбардувальник — майбутній B — 1. У 1967 Рада Міністрів СРСР ухвалила почати роботи над новим багаторежимним стратегічним міжконтинентальним літаком.

До майбутнього літака пред’являлися наступні основні вимоги:

  •  — дальність польоту на швидкості 3200-3500 км/год на висоті 18000 метрів — в межах 11-13 тис. км;
  •  — дальність польоту на дозвуковому режимі на висоті і біля землі — 16-18 і 11-13 тисяч кілометрів відповідно;
  •  — літак повинен був наближатися до мети на крейсерській дозвуковій швидкості а долати ППО супротивника — в надзвуковому висотному польоті або на крейсерській швидкості біля землі;
  •  — сумарна маса бойового навантаження — до 45 тонн.

Роботи по новому бомбардувальнику розпочали ОКБ Сухого і ОКБ Мясіщева. ОКБ Туполєва, зважаючи на велику завантаженість, притягненим не було.

На початок 70-х обоє ОКБ підготували свої проекти — чотиридвигунний літак зі змінюваною стріловидністю крила. В той же час, незважаючи на деяку схожість, вони використовували різні схеми.

Трішки про озброєння[]

У двох внутрішньофюзеляжних відсіках може розміщуватися до 40 тонн озброєння, що включає декілька видів керованих ракет, коригованих і вільнопадних авіабомб і інших засобів поразки як в ядерному, так і в звичайному спорядженні.

Крилаті ракети Х-55 (12 одиниць на двох багатопозиційних ПУ револьверного типу) призначені для ураження стаціонарних цілей із заздалегідь заданими координатами [1].

Протикорабельні варіанти ракет мають систему радіолокації самонаведения [2].

Для ураження цілей на меншій дальності до складу озброєння можуть входити аеробалістичні гіперзвукові ракети Х-15 (24 одиниці на чотирьох пускових установках).

Бомбове озброєння Ту-160 розглядається як зброя «другої черги», призначена для ураження цілей, що збереглися після першого, ракетного удару бомбардувальника. Воно також розміщується у відсіках озброєння і може включати кориговані бомби різних типів, у тому числі одні з найпотужніших вітчизняних боєприпасів цього класу — бомб серії КАБ-1500 калібром 1500 кг

Літак може оснащуватися також вільнопадними бомбами (до 40000 кг) різного калібру, у тому числі і ядерними, разовими бомбовими касетами, морськими мінами і іншим озброєнням.

Білі лебеді в Україні[]

Перші два літаки Ту-160 (№ 1-01 і № 1-02) поступили в 184-й гвардійський важкобомбардувальний авіаполк в Прилуках (УРСР) в квітні 1987 року. При цьому літаки передавалися в стройову частину до завершення держвипробувань, що було обумовлене випереджаючими темпами постановки на озброєння американських бомбардувальників B — 1.

До 1991 року в Прилуки поступили 19 літаків, з яких були сформовані дві ескадрильї. Після розпаду Радянського Союзу усі вони залишилися на території незалежної України.

У 1992 році Росія в односторонньому порядку припинила польоти своєї стратегічної авіації у видалені регіони.

У 1998 році Україна приступила до знищення стратегічних бомбардувальників, що належали їй, на виділені США засоби за програмою Нанна-Лугара.

У 1999—2000 рр. була досягнута домовленість, по якій Україна передала Росії вісім Ту-160 і три Ту-95 за списання частини боргу по закупівлях газу. Усі Ту-160, що залишилися в Україні, були знищені, окрім однієї машини [3] [4]

Як вони гробилися[]

Після розпаду СРСР на території незалежної України залишилося 19 літаків Ту-160. Базувалися ці найсучасніші стратегічні бомбардувальники в Прилуках (Чернігівська область). Літаки були для українців одним з атрибутів національної незалежності і суверенітету : не всяка країна може дозволити собі мати стратегічну авіацію.

Але незабаром з’ясувалося, що бомбардувальники — занадто дорога і непотрібна іграшка. Для польоту на максимальну дальність одному Ту-160 потрібно 170 тонн гасу, а для учбового польоту над національною територією — 40 тонн. Крім того, небо України було занадто тісне для Ту-160.

Із-за постійної нестачі пального літаки літали не більше п’яти раз на рік. Бомбардувальники простоювали на стоянці в Прилуках, маючи на своїх площинах національну символіку України — жовто-блакитні круги і тризубці, що замінили звичні червоні зірки. Іноді в повітря для парадів піднімався один літак.

Стратегічні бомбардувальники абсолютно не вписувалися в оборонну доктрину без’ядерної України. Утримувати їх навіть в режимі консервації було занадто дорого, та і ні до чого. Незабаром в Києві стали замислюватися про те, як позбавитися Ту-160. Літаки можна було перебазувати в Росію (так свого часу поступив Казахстан, обмінявши далекі бомбардувальники Ту-95МС на винищувачі), або знищити.

У 1995 році почалися переговори про купівлю Росією 10 повністю справних українських Ту-160 за ціною $25 млн за штуку (Росії ці літаки були украй потрібні, оскільки на озброєнні ВПС РФ залишалося лише шість Ту-160 — на авіабазі в Енгельсі). Але вони закінчилися безрезультатно: запропонована Росією ціна показалася тоді Україні сміхотворною. Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення про ліквідацію стратегічних авіаційно-ракетних комплексів Ту-95МС і Ту-160. У 1998 року Україна приступила до знищення стратегічних бомбардувальників на виділені США за програмою Нанна-Лугара засоби. До кінця 1998 року утилізували два Ту-160, оброблення кожного обійшлася в $1 млн. Повністю авіапарк українських літаків Ту-160 передбачалося ліквідовувати до 2001 року.

5 грудня 1998 року МО України і МО США підписали угоду щодо ліквідації 44 важких бомбардувальників і 1068 крилатих ракет Х-55 повітряного базування. За додатковою угодою 16 літаків Ту-160 планувалося утилізувати, 3 — після доопрацювання використовувати як перший ступінь при запусках космічних ракет.

У березні 1999 р. Міністерство оборони України отримало дозвіл Уряду України продати три бомбардувальники Ту-160 і запасні частини до них за $20 млн американської компанії Platforms International Corporation для переобладнання літаків в носії ракет для запуску супутників. Організація запуску супутників за допомогою ракет-носіїв типу Pegasus покладалася на американську фірму Orbital Network Services Corporation. Російська сторона вказала українському і американському урядам про порушення положень Договору СНО-2. Принципова позиція Росії знайшла підтримку у Вашингтоні, який також висловився проти будь-якого порушення Україною засадничих положень Договору; Київ відмовився від продажу літаків.

У квітні-травні 1999 року обговорювалося питання про обмін восьми літаків Ту-160 і трьох бомбардувальників Ту-95МС ВПС України на літаки Ан-22 і Ан-124 ВТ Росії. На початку серпня 1999 року була досягнута домовленість про передачу Україною Росії восьми повністю справних важких бомбардувальників Ту-160 в рахунок часткового погашення заборгованості за постачання природного газу. У жовтні 1999 року на Україну відправилася військово-технічна делегація ВПС Росії для оцінки технічного стану літаків. Передача бомбардувальників Росії почалася в листопаді 1999 року. До квітня 2000 року усі літаки перелетіли на аеродром під Енгельсом.

Epic fail[]

Останній із стратегічних авіаційних комплексів Ту-160 ВПС України, що залишилися, був знищений 2 лютого 2001 року. Один бомбардувальник Ту-160, приведений в стан, що виключає його бойове застосування, знаходиться в Полтавському музеї авіації і космонавтики.

В інтернетах[]

Примітки[]

  1. введення яких здійснюється в пам’ять ракети перед вильотом бомбардувальника
  2. Лулз у тому, що одним із завдань при розробці Ту-160 була його здатність один-на-один боротися з авіаносцями США
  3. Небоєздатна, виставлена в музеї дальньої авіації в Полтаві
  4. А як америкоси їх сцяли! Боже ж ти мій!! Вони й забашляли дурним хохлам, а ті — раді старатися, 9 (дев’ять!) Лебедів під автоген!!!
Advertisement